Антонівський ліцей

Я найбільше бабусю люблю

Ніжна, мила, привітна, ласкава -

Ціслова про бабусю мою ,

Пролюдину хорошої слави,

Щодарує всім душу свою.

Воналюбить теплом зігрівати,

Вонавміє робити усе.

Бабцязнає, коли що сказати,

Їїсерце лиш спокій несе.

Ялюблю її сиве волосся,

Інатруджені руки люблю.

Ія знаю, що їй довелося

Пережити  і горя імлу

Найсмачнішеготує бабусенька,

Лишвона знає смак одна.

Ядля неї у пояс вклонюся

Івина вип’ю келих до дна.

Кожназморшка є рідна для мене,

Кожендотик руки, ніби жар.

Присвятилаб для неї поему

Йна руках піднесла б їй у дар.

Ніжно–ніжно цілую їй руки,

Щирудяку сердечную шлю

Івклонюсь рідненькій за муки.

Янайбільше бабусю люблю.

Кот Оксана

Лист

Твій поцілунок був такимбентежним

Його забути простонеможливо.

Чому, скажи, над полум’ямбезмежним

Прогуркотіла дика злива?

Так лагідно дивились ясніочі,

Навіявши на почуття оману.

Закутані тепер безтямніночі

У білу пелену підступноготуману.

Згадалося: ти солодкошепочеш,

І я – в спокусливих твоїхобіймах…

Солодкий шепіт темрявулоскоче…

Не розібрать нічого внаших тінях …

Коник Наталія

Моє село

Моє село, маленька батьківщино,

Люблю тебе, як рідна мати сина.

Мене ти привітало і зростало,

Надію й віру в серці запалило,

Навчило, як по правді в світі жити,

Чого бажати і кого любити.

І що робити у скрутну хвилину,

І як із лиха визволить людину…

Хай що робитиму, і де я буду -

Ніколи я, довіку не забуду

Своє село. У пам’яті лишу.

А як забуду – я тоді згрішу.

Кривко Наталія

Моїй вчительці

Я в дитинство полину на мить

І зірву ці троянди червоні.

Птахом серце моє затремтить.

Так бентежно застукає в скроні.

Це ж для себе в моїм квітнику

Зацвітуть найкращі ці квіти.

День осінній дарує красу

І дерева схиляють віти.

Моя рідна!

Моя дорога!

Як згадаю тебе,твої очі -

Все минуле нараз ожива:

І роки, і хвилини урочі.

Як хотілось на раз підійти,

Обійняти так ніжно за плечі!..

Якщо можеш, прости й відпусти

Всі гріхи тій колишній малечі.

Що було – все зелом поросло.

І не марно потрачено сили.

Ми до тебе ішли по добро.

І любили тебе.

як уміли…

Олена Ярощук

Навіщо

Навіщо серце у полоні

Безмежних днів,

Не сказаних речей?

І це життя навіщо на долоні

Буремних буднів і сумних ночей?

Навіщо день минає швидкоплинно,

Секунда блискавкою вдаль летить?

Навіщо ми так безупинно

Втрачаєм мить,безмежну мить?

Чому веселка встає рано,

А у душі щось так болить?

І не буває сонця й неба мало,

Лиш сум так інколи бринить.

Бринить росою літніх ранків,

Метелицею зимніх вечорів.

Бринить тобою і світанком,

Краплинкою миттєвих слів.

Чому навіщо чи…

для кого

Життя гортає списаний листок?

І шелест це -

пересторога,

Що вічність – то єдиний крок.

Людмила Томашевська