Антонівський ліцей

Нормативно-правове забезпечення діяльності щодо здійснення психолого-педагогічного супроводу дітей-переселенців

Психологічна служба системи освіти є важливою складовою державної системи охорони фізичного і психічного здоров’я молодих громадян України і діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості.

Особливо ця функція служби важлива в умовах складної соціально-політичної ситуації в країні.

Працівникам психологічної служби системи освіти необхідно організовувати свою роботу відповідно до таких нормативно-правових документів:

• лист Міністерства освіти і науки України від 11.03.2014 № 1/9-135 «Про надання психологічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу»;

• лист Міністерства освіти і науки України від 02.04.2014№ 1/9-186 «Щодо навчання дітей військовослужбовців, які переїхали з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя на постійне місце проживання до інших населених пунктів України»;

• лист Українського НМЦ практичної психології і соціальної роботи від 24.02.2014 № 26 «Про посилення психологічної допомоги населенню»;

• наказ Міністерства освіти і науки України від 02.07.2009 № 616, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.07.2009 за №687/16703 «Про внесення змін до Положення про психологічну службу системи освіти України»;

• наказ Мінсім’ямолодьспорту, МОЗ, МОН, Мінпраці,Мінтранспорту, МВС та Держдепартаменту з питань виконання покарань від 14.06.2006 № 1983/388/452/221/556/ 596/106 «Про затвердження порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах»;

• наказ Міністерства освіти і науки України від 20.04.2001 р. № 330 «Про затвердження Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України»;

• Лист Міністерства освіти і науки України від 25.07.14  №1/9-376 Про методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році;

• Наказ головного управління освіти і науки КОДА від 24.03.2014 №94 Про надання психологічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу;

• Наказ головного управління освіти і науки КОДА від 14.02.2011 №53 Про Порядок виявлення та здійснення заходів щодо підтримки дітей, які опинились в складних життєвих обставинах;

• Наказ відділу освіти Обухівської РДА від 31.03.2014№39-О Про надання психологічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу;

• Етичний кодекс психолога тощо.

Окрім положень, які окреслені у вищезгаданих документах, під час організації діяльності працівниками психологічної служби необхідно звернути увагу на необхідність:

• створення сприятливого соціально-психологічного клімату в навчальному закладі та оптимізація змісту і форм психологічної просвіти педагогічних працівників і батьків;

• недопущення своїми діями чи бездіяльністю вторинної травматизації учасників навчально-виховного процесу та, у разі потреби,перенаправляти дітей, батьків і педагогів до інших спеціалістів(психотерапевта, невролога тощо);

• застосування міжсекторальної взаємодії і мультидисциплінарного підходу до вирішення проблем, які виникають (за потреби звернутися до закладів і установ охорони здоров’я, підрозділів служби з надзвичайних ситуацій тощо з пропозицією співробітництва та координації у справі надання психологічної допомоги тим, хто її потребує);

• залучення до надання психологічної допомоги висококваліфікованих фахівців, практичних психологів, соціальних педагогів,консультантів ПМПК;

• організації для тих, хто безпосередньо працює з постраждалими:

а) психологічну і професійну супервізію;

б) методичну підтримку у вигляді буклетів, семінарів з обміну досвідом;

в) матеріальну допомогу у вигляді необхідного приладдя і оргтехніки;

• внесення корективи у плани роботи всіх працівників психологічної служби, що задіяні у наданні допомоги постраждалим.

Діти-переселенці – діти, які потрапили в складні життєві обставини

Останнім часом дуже часто можна чути, як українців,які змушені були змінити місце проживання внаслідок чи то анексії Криму чи військовим діям на Донбасі називають біженцями. Однак, слід зауважити, що вони не є такими. Почнемо з того, хто такий біженець. «Біженець – особа, яка не  є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися  захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань». Таке визначення дає нам Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже, ці особи відносяться до категорії внутрішньопереміщених осіб, або ще вимушених внутрішніх мігрантів. Таким чином, особи із сім’ями підпадають під статус сімей, які опинилися у складних життєвих  обставинах.

Відповідно до наказу головного управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації від 14.02.2011 № 53 «Про Порядок виявлення та здійснення заходів щодо підтримки дітей, які опинились в складних життєвих обставинах» до переліку таких обставин відноситься:

-      перебування дитини в екстремальній життєвій ситуації (в зоні міжетнічних чи міжрелігійних конфліктів, аварій, катастроф, збройних конфліктів) тощо.

Відповідно до вище згаданих нормативно-правових документів адміністрація закладу освіти здійснює облік цих сімей та скеровує здійснення їх психолого-педагогічного супроводу.

Основні напрямки роботи практичного психолога

Як раніше зазначалося практичний психолог докладає зусиль щодо створення сприятливого соціально-психологічного клімату в навчальному закладі та оптимізації змісту і форм психологічної просвіти педагогічних працівників і батьків. З цією метою були підготовлені буклети для педагогів та батьків «STOP СТРЕС» та «Як допомогти дітям упоратися з катастрофою», пам’ятка «Перша до психологічна допомога при катастрофі».

Для дітей під гаслом «Цінуймо життя!» проводяться просвітницькі заходи, в тому числі щодо формування толерантності, підготовлено пам’ятки з порадами щодо поліпшення настрою (для педагогів був підготовлений окремий варіант), пам’ятки з «гарячими» телефонами.

Безпосередньо діти-переселенці чи їх батьки не зверталися до психологічної служби для здійснення підтримки, корекції чи реабілітації. Натомість зверталися класні керівники та педагоги щодо питань супроводу адаптації чи надання емоційної та матеріальної підтримки окремим дітям. Відповідно надавалась консультативна допомога, здійснювалась психодіагностика особливостей протікання процесу адаптації.

Найбільш ефективною формою організації діяльності навчального закладу щодо надання допомоги дітям є проведення психолого-педагогічного консиліуму, який дозволяє об’єднати зусилля адміністрації закладу, педагогів, працівників психологічної служби та інших суб’єктів навчально-виховного процесу (медпрацівник, бібліотекар тощо), які зацікавлені в успішному навчанні і повноцінному розвитку дітей і підлітків,намітити цілісну програму індивідуального супроводу та адекватно розподілити обов’язки і відповідальність за її реалізацію.

Рекомендації класним керівникам*

У педагогів виникла необхідність пояснювати дітям, що відбувається, як реагувати на конфлікти між дітьми, що розгортаються, як втриматися від надання оцінок, як не нашкодити дітям, а навпаки – бути корисними.

Варто знати, що як би дітей не оберігати від інформації, вона до них буде надходити, оскільки діти відвідують дитячі садочки, школи, спортивні секції та гуртки і мають змогу спілкуватися з однолітками та отримувати від них новини чи іншу інформацію.

Тому краще за все, якщо дорослі будуть самостійно інформувати дітей, при цьому враховуючи вікові особливості спілкування.

Основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей є:

•відповідна до віку фактична інформація;

•зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, буде потреба повертатися до цієї розмови не один раз;

•допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;

•дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання інших дітей(наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);

•відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;

•загальна підтримка як у сім’ї, так і в навчальному закладі;

•знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;

•регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.

Діти молодшого шкільного віку продовжують відображати у грі все, що відбувається навколо. Політичне протистояння, яке тривало декілька місяців відразу ж було відображено в рольових іграх у школах та дитячих садках. Гра для дітей – це можливість впоратися з ситуацією, яка вже склалася чи може мати місце. Гра для дитини – це дуже важлива «робота». Але робота особлива, вона одночасно приносить задоволення, розвиває та навчає,вводить у суспільство. У грі діти моделюють доросле життя і його конфлікти та відображають суспільні конфлікти. Діти в одну й ту ж саму гру будуть грати стільки разів, скільки їм потрібно. Вони самі розподіляють, хто яку роль гратиме і добре орієнтуються в правилах, які створюють. З часом активність та актуальність гри буде знижуватися, і діти перейдуть до нової гри.

Педагог може обговорити з дітьми ситуацію, яка склалася, ретельно добираючи слова. Будь-яка інформація повинна бути подана дитині, але у відповідності до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може залякати дитину і викликати страх та почуття беззахисності. У той же час додаткова інформація допоможе дитині зрозуміти, що відбувається насправді.Педагог може залучити дітей до обговорення, щоб вони самі донесли власні думки та почуття. У будь-якому разі не потрібно ділитися з дітьми різними необґрунтованими чутками чи не достовірною інформацією.

Дитячий та підлітковий психолог Вольфганг Єльзнер(Wolfgang Oelsner) вважає, що дітям важливо розповідати про те, щовідбувається, і як ці події тлумачать.

«Протест– це можливість сказати «ні», бути проти чогось, що і потрібно передати. Цьомудітям потрібно навчитись, тому що, говорячи про протест, ми даємо дітямрозуміння, що в них є право вести дискусію, що вони можуть заперечувати те, зчим не згодні».

Матіас Кьорніх (Matthias Kornich), відома німецькажурналістка, вважає, що дітям потрібно розповідати про акції протесту інаводить приклад, яким чином це можна робити.

«Владаміста вирішила знести дитячий майданчик, тому що його утримання дорогообходиться місту. У мешканців міста є тільки одна можливість попередити це:вони виходять на акцію протесту, яку висвітлюють усі місцеві ЗМІ. Після цьогомер міста просто вимушений же раз замислитися і провести перемовини зучасниками акції: дітьми та їх батьками».

Доцільно знати та використовувати в розмові з дітьмина тему ситуації в країні правильні слова та вирази. До правильних слів тавиразів належать ті, які не є оціночними, не несуть погрози і не навіюютьстрах, а просто констатують сам факт подій.

Не можна бути впевненими, що всі діти в класі займутьоднакову позицію до того, що відбувається, бо вони мають сім’ї і на їхсвітобачення впливає позиція членів сім’ї. Щоб раптом не спровокувати конфлікту класі, це потрібно враховувати.

Доцільно заздалегідь обмірковувати, як саме ті чи іншізавдання можуть вплинути на дітей, чиї батьки або родичі брали участь чипостраждали, або навіть загинули внаслідок конфліктних подій.

Непотрібно наполягати на тому, щоб завдання, пов’язаніз сім’єю, виконувались у строгій відповідності зі заздалегідь встановленимиправилами. Потрібно мати гнучкий та творчий підхід, і не обов’язковооприлюднювати результати виконання таких завдань усім учням класу.

Доцільно обговорювати зі шкільним психологом чисоціальним педагогом можливість створення групи взаємодопомоги для дітей, якіцього потребують. Залучення до цієї роботи фахівців з організацій, якізаймаються допомогою дітям та сім’ям та мають досвід у ведені таких груп.

Непотрібно думати, що всі діти однаково відреагують наякусь травматичну подію. Різні діти на одну і ту ж саму подію прореагуютьпо-різному. На це буде впливати попередній досвід реагування на травмуючіподії, рівень розуміння дитиною того, що відбулося і відбувається, чи буланадана підтримка та допомога раніше, чи мала дитина дорослого, якому могла бдовіряти.

Доцільно обговорювати з батьками можливі реакції дітейна події, тривоги та страхи у зв’язку з ними та як це відображається в поведінцідитини. Серед дітей у класі можуть бути ті, хто втратив батька чи матір черезподії в державі. Такі діти можуть переживати втрату і в такий період у них можезнизитись успішність, можуть бути складнощі з концентрацією уваги, пригніченийемоційний стан.

Непотрібно навішувати на таких дітей ярлик «проблемна»дитина. Важливо побачити в ній особистість, яка реагує на перенесену втрату.

Варто робити все для того, щоб усі діти в класі зналипро те, що в якоїсь дитини постраждали чи загинули батько чи мати, і тактовнопідходити до обговорення такого питання. Якщо втрати в класі обговорюються, –це дає можливість навчатися дітям висловлювати співчуття і дбайливо ставитисядо тієї дитини, яка втратила когось із батьків.

Недоцільно ігнорувати дитячі зауваження або конфлікти,пов’язані з втратами близьких людей. Краще демонструвати дітям розуміння таповагу до почуттів інших людей, вчити дітей тому, що кожна людина маєневід’ємну Дольто (дитячий аналітик) писала «…треба зробити так, щоб дитиноюкерував не страх, а почуття свободи, коли один повинен бути відмінним відіншого, люблячи інших, хто, у свою чергу, з любов’ю ставиться до нього, прицьому кожний терпляче приймає індивідуальні та сімейні особливості іншого».

Доречно вміти розпізнавати ознаки, які вказують на те,що дитина переживає втрату або має депресивні прояви. У разі необхідностіпотрібно повідомити тих близьких, які опікуються дитиною, щоб вони малиможливість підтримати її.

Підтримуючи звичний шкільний розпорядок, вчительдопомагає дітям відчувати безпеку, а також те, що є речі, які залишаютьсязвичними. Підготовка до певних шкільних подій також може продовжуватися. Уперіоди великих хвилювань батьки можуть не дозволяти дітям ходити до школи, впринципі батьки мають право залишити дитину вдома, але повернення до звичногожиття допомагає дитині зміцнити почуття безпеки та здатності керувати своїмжиттям. Підтримка звичного способу життя дуже позитивно діє на дитину та є длянеї доказом власної безпеки та стабільності.

Учителю потрібно бути уважнішим до дітей, адже деякі зних можуть демонструвати ознаки стресу. Ці ознаки не варто залишати без уваги,а краще звернутися за допомогою до фахівців.

У періоди надзвичайних ситуацій, які викликають багатотривоги та не мають остаточного вирішення, певний час особливо важливою єрізнобічна підтримка дітей.

Емоційна підтримка.Це перше, що спадає на думку, коли ми думаємо про підтримку, яку нам надаютьінші люди. Якщо в дорослих виникають проблеми на роботі, члени сім’ї або друзібудуть кожного дня питати, як себе людина почуває та казати їй, що підтримуютьїї. Це ж саме можна робити і з дітьми. Інколи діти настільки переживають засвоїх близьких, що бояться ставити їм запитання або не звертаються запідтримкою, тому що вважають, що цим вони засмутять близьку їм людину. Томувчителям потрібно бути уважними до своїх учнів і бачити, хто з них потребуєособливої уваги. Можна запропонувати таку вправу, щоб кожен учень склав списокусіх учнів класу, поміркував і написав навпроти кожного з прізвищ, що найбільшподобається в цій особі, які її чесноти. Вчитель збирає написане, опрацьовує інаступного тижня роздає кожній дитині аркуш з перерахованими рисами, якіпомітили однокласники.

Навички, які необхідні, щоб надавати дітям підтримку:

•Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями. Дитині потрібно,щоб її почуття приймали та поважали:

можнаспокійно та уважно вислухати дитину;

можнавизнавати почуття дитини словами «так», «хм», «зрозуміло»;

можнаназвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти

сердитий»…

Покажіть,що розумієте бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щобтакого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати забатьків/чи за цю ситуацію» (як приклад).

•Вміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебеслухаю…», «Це важливо, що ти розповідаєш…», «Міг би ти розповісти про цебільше…».

•Встановлення відносин, що базуються на довірі.

•Надання корисного та заохочувального зворотного зв’язку.

•Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах.

•Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час.

•Розуміння та правильне використання невербальних засобів в